Занадто добре, щоб бути правдою

233

Я продаю в інтернеті досить специфічні речі ручної роботи певного контингенту колекціонерів. Так як більшість покупців з Росії, а я живу в Україні, ціну ставлю невисоку, враховуючи пересилку. Мені знизити на сотню рублів нескладно, а покупцю приємніше, та й речі залежуватися не будуть. Ось, виклала чергове творіння на великий колекційний форум.

«Красиво, але дешево», — пише одна. Радість моя, ти, схоже, взагалі ніколи і нічого такого не купувала, судячи по твоїм фото, сама твориш суворо вручну, тільки якість далеко від ідеалу, і ціни (так-так, ти це ще і продаєш) моїх вище в рази. Що ж ти, рідна, хочеш? Щоб я теж ціну до небес накрутила — може, твоє убозтво тоді краще продасться?

«Вау, як дешево! Якість погана?» — пише друга. Я чесно відповідаю: продаю остільки-оскільки, дівати роботи вже нікуди, мені ціна матеріал окупить і трохи на морозиво, і я задоволена. «Да ладно! — відповідають мені. — Це, напевно, не твої фотографії з інтернету скачала, а пришлеш якийсь тихий жах». Що?! Це при тому, що мої фотографії все виконані в одному стилі і сильно відмінні від інших.

«Я куплю річ за цю ціну, але тільки не її, а все, що на цій фотографії!» — мовить третій. А на фотографії, між іншим, аж п’ять речей, з яких у продажу тільки одна. Цьому, мабуть, все дорого.

Задовбали. Підняла ціни вдвічі. Мовчать. І то добре. А з покупцем завжди домовимося.