Тато, який може все

150

Я повністю підтримую загальний посил історії про велосипедистів-трюкачів. Хлопця, який мало не збив дитину, мені справді дуже шкода, я уявляю, який це стрес. Але є в цій історії момент, який мене раздосадовал.

Ось дитина на дьорт-майданчику, от його мама, яка базікає з подружками, от бідний велосипедист, який дивом уникнув зіткнення, — все зрозуміло. Але тут раптом прибігає переляканий батько дитини та обіцяє «вправити мамі мізки». Тобто весь цей час тато на прогулянці був присутній, за дитиною не дивився так само, як і мама, але він чомусь жертва. Нікого не цікавить, чим він займався, поки дитя шлялось в небезпечному місці. Йому вправляти мізки ніхто не збирається. І ось ця ось позиція, що дитина — відповідальність матері і іграшка батька задовбали страшно.

Моєму синові ще немає двох років. У 95% випадків ми гуляємо удвох, і тоді вся моя увага спрямована тільки на нього. Але якщо вже трапився погожий вихідний, і чоловік пішов з нами, я знаю, що можу побалакати з подружками, порахувати ворон, залипнути в телефон, та хоч просто посидіти на лавці, закривши очі і насолодившись сонцем. Загалом, я можу робити все те, чого так не вистачає жінці з маленькою, але вже шустрим дитиною. І я буду знати, що у нього все нормально, а якщо потрібна буде моя допомога, мене покличуть. Але я бачу, що ми швидше виняток, ніж правило. І це сумно.