Ну тупі-и-их!

131

Я — молода, неконфліктна, спокійне і досить товариська дівчина вирішила попрацювати в колл-центрі інтернет-магазину на прийом замовлень. З тих пір пройшов рік, і вслід за покійним Михайлом Миколайовичем мені все частіше хочеться повторювати його незабутнє «Ну тупі-и-ті».

По-перше, більшість клієнтів не знають свого власного телефону. Пояснюється це просто: «Я сам собі не дзвоню». Мабуть, за тією ж логікою необов’язково знати свою адресу: сам же собі листи не пишеш, вірно? Особливо цим грішать секретарі та адміністратори різних організацій, для яких цей телефон є робочим інструментом. Крім того, багато хто навіть не в курсі, що в Москві давним-давно два телефонних коду. Вони диктують свій номер, а на прохання уточнити код міста гордо вигукують «Москва!» Особливо просунуті диктують код від під’їзду. І якщо з міськими номерами все просто — код можна легко підібрати, то з мобільниками так не вийде, але особливо талановиті примудряються диктувати і ці номери без коду. Мені що, треба перебирати всі існуючі коди всіх мобільних операторів?

Частенько трапляються і ті, хто не в курсі, яка станція метро знаходиться поблизу їх будинку і який транспорт ходить поруч. Був один клієнт, який довго не міг згадати власне по батькові.

Кожен другий не вміє користуватися інтернетом. Зробити замовлення в інтернет-магазині для них завдання незЕкшн сненне, і це при тому, що наш сайт простіше нікуди. Вони кладуть товар в кошик і чекають, коли до них приїде кур’єр. А вказати адресу і натиснути на кнопочку? Ні, легше вимагати, щоб я зайшла до їхньої кошик і сама подивилася, що там лежить. Яким чином я можу влізти в їх комп’ютер? Відповідь: «А от інші можуть, чому ви не можете?»

Люди, ви задовбали своєю незамутненностью.