Куди не кинь-усюди клин

158

Задовбали подвійні стандарти.

Ось, наприклад, ти дівчина, закінчуєш 9-11 клас школи. Тобі, в середньому, від 15 до 18 років. Що робити далі?

В школі вже є парочка гремящіх на всю округу історій про те, як хтось там по зальоту одружився, народився, життя втрачена, нещасні діти. Ти не хочеш собі такої сумної популярності і вирішуєш іти вчитися до ВНЗ (ну або ПТУ).

Далі, ти дорослішаєш, умнеешь, і років до 20 з’являється вже якась картинка щасливого майбутнього, в якому ти успішна самостійна жінка з коханим чоловіком, своїм житлом і, напевно, якісь діти колись. Приблизно зараз починається пресинг батьків з приводу «коли вже діток, нам би онуків поняньчить».

Років 25-ти розумієш, що ще не досягла в житті і кар’єрі тих висот, яких хотілося б, треба трошки підзаробити, трошки накопичити… Якщо є хлопець, то він, швидше за все, тільки в самому початку кар’єри і не готовий для серйозних кроків. Розмови з батьками вже починають зводитися до питань про дітей і заміжжя.

Ти розумієш, що ще немає свого кута, ще нетвердо стоїш на ногах, на шиї ні в кого сидіти не хочеш, і стаєш тимчасово чайлдфрі.

Наступні кілька років тебе кожен перший зустрічний дорікає самотністю, «тикающими годинником», «станеш старою дівою» і тому подібним.

Приблизно зараз ти зі своїм хлопцем наважуєшся на серйозний крок, будь то весілля або народження дитини.

Ти стаєш щасливою вагітної, тут би всім поплескати в долоні і розійтися, але починається найцікавіше. Всі оточуючі, до цього проповідували традиційну сім’ю, подібно перевертням, стають байдужими «мимокрокодилами».

Тепер ти для половини оточуючих пузата, корова, овуляшка, розсунула ноги, затягла пузом в ЗАГС, залетіла, і, вишенька на торті — зрадила роботодавця і колектив, вискочивши в декрет. Тебе половина людей демонстративно ніде не пропустять, тому що ніхто нікому нічого не повинен.

Коли народиш — ще веселіше. Всюди чайлдхейтеры. Заткнути свого репетує місячної дитини, сидіти вдома, «ти знала, на що йшла», «раЕкшн своєму щастю у себе вдома». А бабусі з дідусями вже старенькі і слабкі, їм самим треба допомагати. Або працюючі, і ти взагалі-то для себе народжувала.

Сиди вдома три роки, ні з ким не спілкуйся, нікуди не виходь в громадські місця, адже діти кричать і бігають; нікому не заважай, і не думай при цьому стати детоцентричной яжматерью. При цьому врахуй, що ти апріорі погана мати і «хто ж так виховує».

Благо, таких людей не так вже й багато. Але як же вони задовбали!

Окрема подяка нормальним людям, які не лізуть у душу, а просто, по можливості, або допомагають, або не заважають.