Коли не знав, та ще й забув

228

Не подобаються комусь діти шпигунів, вони ж перевіряльники, які приховують день свого народження з загальнодоступної інформації в соцмережі. Задовбали їх, розумієш, що люди правлять особисті дані. А мене задовбали такі ось позвравляльщики.

Ці поздравляльщики можуть сто років мені не писати, ми, може, бачилися пару раз коли-то там в університеті або взагалі ворогували в школі. Додалися, щоб було, мало чи стане в нагоді. З Новим роком вони, напевно, вітають будь-кого, але не мене. З іншими державними святами, природно, теж. І взагалі я їх не слыхивала в день народження, поки вони не додалися мені у «Вконтакте».

Нові технології, напоминалки сервісу та… ба! У день народження у мене в приват або на стіні з’являються несмачні картинки і віршики, від яких вуха в трубочку скручуються. Просто паломництво. Ці люди не знають мене і знати не хочуть, але лізуть вітати, називаючи найкращою, самою-самою, рідний, дорогий, а деякі ще й ім’я перекручують.

І, знаєте, поздравляльщики. На фіг не здалися мені ваші привітання. Мої близькі друзі привітають мене і без дати. Мої родичі теж. А ви, зі своїми вырвиглазными листівочки і стишочками, йдіть привітайте кого-небудь, хто цього чекає. Мені банально не хочеться псувати собі настрій такою нісенітницею. Так, мені так спокійніше.

День народження — це свято для людини. Не для вас. Не для того, щоб ви відзвітували самому собі, що відправили людині цуценятко-інваліда або якісь моторошні квіточки. А якщо вам так хочеться привітати когось, створіть собі нагадування в телефоні. Її у вас ніхто не відніме.