Атракціон небаченої нахабства

152

Є такий корисний сайт, де можна подарувати кому-небудь щось непотрібне і отримати від кого-небудь річ, потрібну тобі. Речі різні: від заколочок-гумок до шуб і мобільних телефонів, але в кінцевому підсумку практично всі знаходить свого щасливого нового господаря. Люди, відповідно, теж різні: хтось майже нічого не бажає, тільки дарує, хтось, як пилосос, згрібає все мало-мальськи цінні дари, не замислюючись особливо, потрібні вони йому. Часто останні йдуть на інші сайти, де виставляють отримане в подарунок на продаж… Ну, та це окрема розмова. В основній же масі мешканці сайту цілком адекватні і приємні у спілкуванні. Але є одна категорія громадян, яких я все ніяк не зрозумію.

Ось, припустимо: я пообіцяла пані в подарунок сумочку. Нормальну таку гарну сумочку, практично нову і гарну, не «від кутюр», звичайно, але і не китайську клейонку з ринку. В описі дару обов’язковою графою заповнюється рядок, де прописані умови дарування: особиста зустріч, самовивіз, передача поштою тощо. І от не можу зрозуміти: якщо я чітко і ясно вказала, що забрати подарунок можна тільки самовивозом, то чому людина вважає, що, варто трохи натиснути, і я погоджуся чи не піднести його до дверей? Причини вигадуються різні: «далеко/дорого їхати», «незручно добиратися», «не з ким залишити дитину» (це взагалі окрема тема!). Слухаєш і тихо офигеваешь. Шкода витратити на проїзд соту частину вартості подарунка? «Далеко» — це не з передмістя, у людини, на секундочку, вказано адресу, і добиратися йому аж на метро з однією пересадкою, в сумі — цілих півгодини. Незручно — це зазвичай метро, тролейбус, п’ять хвилин пішки від зупинки. Діти… Я можу зрозуміти матір-одиначку, таким і піти назустріч можна, але коли точно знаєш, що у дами чоловік, старший дитина-школяр і цілком ще не стара свекруха по сусідству — слів не знаходиться.

Ось чому не можна сказати відразу, що ви чисто фізично не зможете забрати свій подарунок в обумовлений час? Я або відкладу його, і він почекає вас тиждень-іншу, поки ви не відшукаєте трохи вільного часу, або віддам іншому, менш завантажений справами бажаючому. Але не треба сподіватися, що після вашого ниття і виправдань, я помчу зустрічатися з вами «де-небудь в метро, ви ж все одно на роботу їздите». Два дні тому я порвала зв’язки і тепер взагалі з дому не виходжу, та й, до речі, працюю віддалено і в метро буваю епізодично.

І окремим пунктом — бажаючі отримати дар поштою. Якщо я прошу компенсацію за пересилку і ви погоджуєтесь, то не треба потім підраховувати, наскільки дорого обійшлася мені пересилання і не вередую я, нагадуючи про гроші. Буває по-різному, і іноді мені Екшн сно можуть бути потрібні, за вашими мірками, «несуттєві» гроші. До того ж, раз сума настільки несуттєва для вас, то чому ви все ніяк її не повернете?