Загадка про геолога зі старого журналу

183

Микола Петрович швидко крокував по схилу гори, то лавіруючи між голими брилами сірого каменю, то перетинаючи гайки прекрасного стройового лісу. Старий геолог повертався в свій табір, товаришам, від яких він тиждень тому відокремився, щоб досліджувати відріг гірського ланцюга. Доотказа набитий зразками цінних мінералів рюкзак відтягував плечі. Було чим порадувати своїх супутників, до яких Микола Петрович розраховував приєднатися вже сьогодні близько полудня.
В одній з гайків розколина перегородила шлях геологу.
Внизу, затиснутий між скелями, шаленів потік.
Микола Петрович пішов вздовж ущелини, шукаючи переправи. Незабаром йому пощастило. Підмита весняними водами осика звалилася і лежала тепер переможена, ще скріплена корінням з грунтом одного берега ущелини, а вершиною спиралася на інший берег.
Геолог ступив на стовбур і сміливо рушив уперед. він уже наближався до перших гілок дерева, як раптом, послизнувшись, втратив рівновагу. Падаючи, геолог встиг схопитися за гілку і абияк втримався на дереві. Перепочивши трохи, він підвівся і, тепер вже тримаючись за гілки дістався до іншого берега.
Присівши на камінь, геолог підрахував втрати. Пакунок з харчами, який ніс у руках, зник у потоці. Але це не страшно: база експедиції зовсім близько. Нагрудний кишеню куртки розірваний. Зашпиливая шпилькою кишеню, Микола Петрович схаменувся: окуляри, де окуляри? Очок в кишені не було,- вони, очевидно, впали у воду.
Через годину геолог дістався до стоянки, але на добре знайомому йому місці не знайшов ні товаришів, ні наметів. Там, де стояли намети, геолог побачив стрілку, акуратно викладений на землі з білих камінчиків. Стрілка вказувала на великий камінь. Микола Петрович відразу зрозумів сенс того що побачив. Він підійшов до великого каменю, перевернув його. Під ним у ямці лежала картонна каробка з-під цигарок. Відкривши її, геолог вийняв записку, розгорнув, звичним жестом засунув руку в кишеню і негайно ж з прикрістю опустив її. Адже очок в кишені вже не було.
Яскраво світило сонце, а він, як сліпий, дивився на настільки важливі для нього рядки і нічого не міг прочитати. Адже він тільки вдалину добре бачив без окулярів. Геологу загрожувало довгий блукання по горах і лісах на самоті, без їжі.
Але Микола Петрович не прийшов у відчай. На щастя, він добре знав оптику. Хвилину подумавши, він знайшов простий вихід із скрутного становища. Через п’ять хвилин записка була прочитана, а через дві години Микола Петрович, слідуючи вказівкам записки, без всякого праці розшукав нову стоянку геологів.
Подумайте, як же зумів Микола Петрович прочитати записку?
Ми можемо підказати, що для вирішення завдання геологу не було нічого, про що не було б згадано в оповіданні.

ВІДПОВІДЬ НА ДРУГІЙ СТОРІНЦІ
(не поспішайте подумайте самі)
1 2