Автор, пиши ще

152

А мене задовбали люди виду «Я пишу, а мені не відповідають!». Причому зовсім неважливо, в якій саме позиції вони знаходяться — роботодавця, шукає співробітників, або, навпаки, студента, який прагне знайти місце для практики. Важливо, що вони самі ініціюють контакт.

От ви спробуйте вийти на головну площу свого міста і голосно крикнути: «Ей, хто зі мною хоче поговорити?» Навряд чи ви почуєте відповідь від когось, з ким ви самі хочете поговорити, чи не правда? А знаєте чому? Та тому що у кожного з поспішають повз вас людей — своя життя зі своїми турботами. І відволікатися на кожен шум-крик-заклик не вистачить ні часу, ні сил.

Так от, ваші листи — той же крик. Ризикну стверджувати, що ви свій лист навіть не потрудилися сформулювати так, щоб воно було цікаво того, кому ви пишете. Ви явно розповідаєте докладно про себе і свої потреби, при цьому начисто забуваючи про потреби ваших адресатів. Що ви можете запропонувати такого, щоб їх зацікавити? Чи ви сподіваєтеся, що адресати самі це у вас запитають? Тобто ви хочете поставити їх у завідомо невигідну по відношенню до вас позицію прохача? І після цього ви дивуєтеся, що не отримуєте навіть відповіді «спасибі, нецікаво»? А ще ви смієте гніватися на тих, хто все-таки вам відповів — часто з ввічливості — але відповідь не був конкретним і остаточним. Вам дали ще один шанс, а ви навіть не помітили цього! Ви наполегливо продовжуєте чекати, що вам принесуть все на блюдечку з блакитною облямівкою.

Зрештою, якщо ви не в змозі сформулювати свій запит так, щоб він когось зацікавив, ну збільште ви кардинально кількість відсилаються листів, чи що. Пишіть всім, хто вам цікавий, незважаючи на шанс отримати відповідь. Що ви втрачаєте? Ні на одне з ваших ста листів не прийшла відповідь? Пишіть ще — сто, двісті, тисячу — поки не досягнете результату.

І пам’ятайте: ніхто на світі не зобов’язаний вас вчити, як саме отримати те, що ви хочете. Ніхто не буде виправляти ваші помилки, наставляти вас. Ви не в школі, і тут марно скаржитися «я все зробив за підручником, за що ж мені двійка?». Це реальне життя, дітки, і вам доведеться жити за її правилами.