Тут буде прайд наш закладено зло гордовитому сусідові

137

Цікавитися чимось, що виходить за рамки буденності — це здорово. Я, наприклад, цікавлюся медиевистикой. Середньовічною історією, говорячи людською мовою, королями, лицарями, гербами, турнірами, трубадурами, купцями, монетами, хроніками, мініатюрами, архітектурою, народними танцями і, звичайно, релігією. Життя середньовічної людини була просякнута релігією наскрізь, переповнювала її і вихлюпувалася назовні. Тому я часто відвідую старовинні храми, читаю спасенні твори і розглядаю різного роду предмети культу. З ними мені дуже затишно і ніколи не буває нудно. На всі ці речі я дивлюся відсторонено, як дослідник, сам я людина не віруюча, скажу про це прямо, щоб ненароком у православні фанатики не записали — хоча я й не розумію, що це за істоти такі. В церквах, принаймні, де я буваю, мені такі не траплялися — ні в звичайних православних, ні в старообрядницьких. Напевно, вони туди не ходять.

А от хто мене Екшн сно задовбав, так це представники протилежного табору: всілякі дуже сучасні і дуже розкуті особистості.

Йдеш, буває, по історичному центру стародавнього європейського міста, переймаєшся духом старовини. Розглядаєш архітектуру, помічаєш цікаві деталі. Галасливих туристів намагаєшся уявити місцевими селянами, притащившими на продаж молодих жеребців (звідси періодичне дружнє іржання). Але тут у твою свідомість вривається щось, чого начебто тут бути не повинно.

Це може бути хода кришнаїтів під неодмінну гучну музику.

Це може бути гей-парад або парад гордості. Я не знаю, як правильно: я ж з іншої епохи.

Це може бути інсталяція якогось божевільного художника, який вирішив, що собор XIV століття — найкращий фон для його шедевра, виконаного з трубок від туалетного паперу і наповнених водою презервативів.

Це може бути будь-яке інше фрік-шоу, перераховувати далі не буду: ви мене, напевно, вже зрозуміли. Протестантська Європа дуже такі речі любить, католицька і православна ще так-сяк пручаються, хоча і на них іноді накочує бажання показати, які ми сучасні і відкриті. В результаті вже і всередині соборів XIV століття з’являються скульптури, найбільше нагадують африканських ідолів.

Зрозумійте мене правильно: я не збираюся вимагати повернути мені моє Середньовіччя з інквізицією і хрестовими походами. Мені абсолютно все одно, якого макаронного монстра вірить он та дівчина з дредами, з ким вона спить і яку музику слухає, поки вона не привозить в історичне місце колонки вище свого зросту і не починає щодня оголошувати його яким-небудь своїм спагетті-металом. Я не перебільшую: в одному з міст за тиждень я так і не зміг дочекатися, коли найвродливіша центральна площа зануриться в тишу.

Якщо будувати в історичному центрі міста хмарочоси не можна, оскільки це порушить його атмосферу, чому і подібні явища не можна перенести ближче до хмарочосах?