Закон тяжіння

53

Люто, скажено, дико, несамовито задовбали деякі попутники в громадському транспорті. На всяк випадок уточню, що мова йде про ситуації, коли місць більш ніж достатньо, бо, коли вагон набитий битком, більшість намагається навіть дихати через раз. Так, зауважень майже ніхто нікому не робить — це все-таки громадський транспорт. Але чомусь не всі замислюються про чиєсь комфорті, крім свого.

Ранній ранок (пізній вечір, не суть важливо), мирно дрімаю в поїзді біля віконця в навушниках. Та-дам — поруч плюхається чиєсь тіло і починає про щось говорити, навіть не подумавши знизити гучність. Відкриваю очі, оглядаюсь — навколо повно вільних місць, але на мого новоспеченого сусіда, мабуть, подіяв невідомий науці закон тяжіння. Подрімати вже не вийде.

Ситуація друга — в тому ж поїзді намагаюся займатися, відповідно, на столику присутні зошити і ручки, рюкзак стоїть поряд. Навіть якщо через прохід вільно абсолютно така ж кількість місць і там телефон витріщаються, а не в підручники, підсаджуються до мене. Апофігеєм став момент, коли поруч плюхнулася тітонька і почала чесати язиками з приятелькою, усевшейся через прохід, періодично косячи оком на мою зошит. Ось прям жах цікаво, що ж я там такого пишу. Тоді у мене була можливість пересісти. У всіх інших випадках доводиться згортатися.

Окремим приводом для здивування служать люди, що розмовляють по телефону. Можна зрозуміти, коли це щось термінове, запис до лікаря і т. д. Але, вибачте, рано вранці обов’язково треба комусь розповісти про все, що з вами сталося за останні півроку, та так, щоб чув увесь вагон? В більшості випадків це просто демонстрація на практиці висловлювання «потік свідомості».

Ну ось яка логіка керує такими людьми і навіщо заважати, коли можна цього не робити?